Важные новости

Запорізькі афганці доставляють допомогу побратимам і під обстрілами

Ветеран війни в Афганістані Віктор Головченко разом з однодумцями допомагає підрозділам, в яких воюють афганці

Широкомасштабне вторгнення росії 24 лютого 2022 року застало голову правління Спілки ветеранів Афганістану м.Запоріжжя Віктора Головченко у важкому стані після ковідного ускладнення. Але вже на початку весни Віктор не тільки був у строю, а й став активним волонтером.

Головченко, Шаповал і військові

Причому, він не тільки організовує збір допомоги для підрозділів, в яких воють учасники бойових дій в Афганістані, а й з побратимом Геннадієм Шаповалом особисто все на стареньких “Жигулях” відвозить до місць їх перебування.

Оклигав і взявся до справи

— Для мне завжди найстрашніше — це стан фізичної безпомічності, — згадує яким він був у перші дні вторгнення окупантів Віктор Головченко. — Коли не можеш нічого вдіяти, втрачаєш свідомість, коли головні болі до запаморочення, черепний і очний тиск до нудоти і рвотних спазмів, коли йдеш випити стакан води і б’єшся головою об косяк дверей, бо не можеш втриматися на ногах і тримати рівновагу.

24 лютого мене розбудив телефоним дзвінком товариш-афганець, інвалід війни, інвалід Чорнобиля, інвалід професійного захворювання Ігор Весьолкін, якого знаю більше 30 років, ще з гуртожитку вогнетривкого заводу.

Він кричав у трубку: «Що вони, тварі, наробили! Я біжу у військомат! Добровольцем! Воювати будемо?!» «Звісно, кажу, будемо!» Не зовсім розуміючи, що відбувається взагалі.

Потім Ігор ще телефонував — спитати, де я? Кашляв, хрипів у трубку, чутно було, що хворий. Афганець, чорнобилець, інвалід, з купою захворювань, який 100-відсотково за законом мав право не бути мобілізованим, пішов добровольцем на війну. Захищати рідне місто.

Головченко, Шаповал і військові

Віктор від перенесеного ковіду трохи оклигав на початку березня. І відразу взявся до справи.

— Ночі, та й дні тоді ще були морозними, — продовжує розповідь Віктор. — Почав швидко скупляти все, що було потрібно. Ліки, їжа, термобілизна, тепле зміне зимове взуття, каремати тощо. Зазначу, що паніка, а також необхідність у продуктах та речах для захисників країни, яка виросла в рази, створила дефіцит всього.

В соціальних мережах Віктор згодом побачив фото афганця Олександра Колесниченко, зі зброєю і надписом «Не думав, що знов візьму у руки зброю!». Тобто, потихеньку формувався список бійців, яким можна буде допомагати.

Військові пиріжки брали охоче

— Першим відгукнувся відомий запорізький підприємець Сергій Ольшанський: «Віктор, ліки потрібні? Я трохи закупив, можу поділитися! Своїм відвезеш?».

Він прилетів на власному авто з сином, під під’їзд, привіз ліки, шкарпетки. Жінки з нашого “афганського» будинку напекли декілька сотень пиріжків з картоплею, варенням, м’ясом.

Вночі я розфасував близько 50 пакетів з ліками від нежиті, болю в горлі, кашлю, температури, розладів шлунку, противірусні, протиінфекційні препарати, антибіотики, антисептики, очні краплі, інші ліки.

захисник

6 березня ми з афганцем Геннадієм Шаповалом на власних «Жигулях» поїхали до Ігоря Весьолкіна в бік Оріхова.

Місто було заставлено «їжаками», мішками з піском. На блокпостах нас постійно зупиняли, перевіряли документи, розпитували мету поїздки.

Ми їхали аж поки на дорогу з рівчака вийшов озброєний ручним кулеметом у бронежилеті Ігор. Захриплий, з постійним нестерпним кашлем, змучений від недосипу і неголений.

допомога

Ми роздали військовим всі пиріжки і пакети з ліками. Пиріжки брали охоче! Ліки — не дуже.

Я побачив на власні очі їх побут. Швидкоруч склепана буржуйка чаділа в бліндажі, спали покотом, всі в диму і замурзані сажею.

Я з 1990 року очолюю Спілку ветеранів Афганістану Запоріжжя. У 1986 році створив клуб воїнів-інтернаціоналістів «ДОЛГ», у 1988 році — військово-спортивну школу «ДОЛГ», тому завжди швидко приймаю рішення і бачу, де потрібен афганцям, які довірили мені цю посаду.

Список необхідного був безкінечним

Потрібно було терміново налагодити доставку всього самого необхідного. Зокрема, це буржуйки, палети до них, щоб було чим топити, (посадки вирубали на дрова, дим від сирих дров демаскірує бліндаж), витяжні труби, спальні мішки, чорна термоплівка, каремати, вовняні теплі ковдри, термобілизна, флісова натільна білизна, в’язані шкарпетки.

допомога

А ще — тепле змінне зимове взуття на два розміри більше, щоб влізло дві-три пари вовняних шкарпеток, гумові чоботи, шкіряні берці, спреї від паразитів, балаклави, флісові шапки під каску, ліхтарики, мікропальчикові батарейки.

допомога

В списку необхідних речей були також пластиковий рукомийник з водою для вмивання, засоби особистої гігієни, антисептики, перев’язочні матеріали, бандажі для зупинки крові, польові набори для надання допомоги пораненим, аптечки, м’які шкіряні ноші для поранених, непромокаючі армійські рюкзаки, дизель-генератори, паурбанки, розвантажувальні жилети, плитоноски, бронежилети, маскувальні сітки, вологі серветки, термоси, сухий спирт, газові і бензинові горілки.

І, звичайно, військовим потрібні були вода питна бутильована, сало, м’ясні і рибні консерви, м’ясна тушонка, сухі набори швидкого приготування, чай чорний, зелений, розчина кава, цукор.

Пізніше виникла потреба в раціях. Цей перелік можна продовжувати безкінечно. Афганці мали досвід бойових дій у минулому і їх, звісно, направили саме на передову.

допомога

Другим, за словами Віктора Головченка, обізвався Володимир Максимов, який допоміг теплими ковдрами, перев’язочним матеріалом, організував випічку пиріжків, здоби.

Виконували роль «афган-пошти»

— Зв’язалися телефоном з Олександром Колесниченко. Він був зовсім в іншому напрямку ніж Ігор, в інших умовах, з іншими потребами, — продовжує розповідь волонтер. — Інформація про наші поїздки почала поширюватися. Телефонували дружини побратимів Ігоря і Олександра. Таких назбиралося чимало.

допомога

Ми почали виконувати роль «афган-пошти». Доставки передач військовим від дружин по напрямку руху. Жіночки, що пекли і готували, просили також за близьких і рідних — забезпечити формою, взуттям тощо.

Я виставив пост у Фейсбуці про своїх друзів, що пишаюся їх патріотизмом і чим зможу, буду допомагати.

Зателефонував Сергій Максимович, що отримав повістку і пішов у ЗСУ. Потім прислав на пошту повідомлення з проханням дістати перелік ліків.

Ледь зміг дотелефонутися до Миколи Атрохова. З ним був постійно відсутній зв’язок. Він скромно віднікувався, потім таки я з нього видушив перелік на добру велику коробку необхідного.

Географія росла від Запоріжжя до напрямку Токмака, Василівки, окраїни Харкова, шахти «Бутівка» та Волновахи в Донецькій області, і так далі. За місяць у Віктора з Геннадієм вийшло десять поїздок.

— До речі, після 10-ї поїздки  вирішили познайомитися з командиром частини, — згадує голова правління СВА м.Запоріжжя. —  Не добре себе почувати «таємним агентом»,  який інкогніто пробирається на передову…

Спочатку було непорозуміння, зустрів нас насторожено. Запитував : «Чого ви їздите? Вам бійці скаржаться, що їм чогось не вистачає ? Ви розумієте, що ризикуєте власним життям ?»  Ніхто не скаржиться,  кажемо, допомогаємо друзям, бо не можемо жити по іншому. Тепер у нас повний контакт.

Підтримуємо зв’язок з командирами підрозділів, де служать побратими. Командиру телефоную у крайньому випадку, а так кидаю фото з зображенням, назвою для узгодження, якщо щось глобальне.

Він ставить + . Я передаю довіренному офіцеру, він пише «Дякую». Вся процедура передачі і звітності. Все інше, по заявках бійців,  возимо на передову і передаємо особисто.

Це важко, виснажливо, ризиковано, — ділиться . — Звісно, ми вже допомагали не тільки афганцям, а і всім тим, хто з ними служить.

Крім того, зверталися з проханням передати ліки, їжу, одяг по маршруту, або придбати і передати самим за власний кошт рідним ті, хто нам допомагав.

Важко, звісно, все швидко знайти і придбати. Це великі кошти. Ми принципово не давали оголошення про збір коштів і заклики всім негайно прийти нам на допомогу. Кожен повинен сам нести свій хрест. Виконувати свій громадянський обов’язок.

Долучилися з допомогою В’ячеслав Колесников і Андрій Колесник. До картоплі та моркви ми докуповували буряк, цибулю. До борошна — начинку.

допомога

Валентина Атрохова, Людмила Кравцова, Жанна Іванова готували вінегрет відрами, пекли пиріжки, на Великдень — паски, фарбували крашанки, з брикетів замороженої свинини насмажили цілу виварку реберців.

Долучилися з допомогою Микола Піддубний, Іван Воробйов, Роман Кулинич, Дмитро Крот, афганці Сергій Філоненко, Олександр Чайка, Володимир Арсієнко, Володимир Швець, Юрій Крот, Юрій Муравйов (рідний брат загиблого афганця Сергія Муравйова) та інші.

Не всі афганці стали на захист країни

Віктор Головченко зазначає, що важкі часи, а тим паче війна завжди ставили все на свої місця. І, на жаль, не всі афганці, які мають бойовий досвід, стали на захист країни.

— Кожен проявив своє нутро, — говорить Віктор. — Коли біля цирку роздавали зброю, я був ще важко хворий, телефонував всім знайомим. Питав, де вони в цей час? Переживав, що нас чекає, щоб можна було озброїтись. Потім, коли створювали ТрО, телефонував орденоносним офіцерам, які шукали відмовки, виправдовуючи своє боягузтво.

Коли почали їздити з Геннадієм, питав, чи зможе хтось його підмінити в якості водія? Другу поїздку я вже сам їхав до місця призначення за кермом, Геннадій за кермо сідав в зворотному напрямку.

Ми їхали дві-три години, завантажені так, що терли підкрилками колеса і чіпляли вихлопною трубою дорогу на ямах. Розвантажували нас за декілька хвилин і ми швиденько їхали з позицій в зворотному напрямку. Періодично попадали під обстріли. Адреналін зашкалює! Бахкає так, що земля дрижить!

По приїзду у дворі нас чекали ротозеї, яким було цікаво, що там на передовій? Що там може бути? Передова! Кому цікаво, пропоную разом зі мною поїхати, подивитися! Бажаючих черга не вистроїлася.

На прохання вивозять до Запоріжжя людей

Головченко

Віктор Головченко також розповів про те, як вони з Геннадієм вивозили з різних населених пунктів людей на прохання їх рідних.

— Одного разу нас просили вивезти священика, який приїхав з-за кордону і забрів на непідконтрольну територію.

Другий раз наполегливо просили вивезти до Запоріжжя літню жінку. Я пояснював, що тільки на зворотному шляху, коли ми розвантажимо все, що веземо на позиції. Причому запевнили, що це зовсім поруч з тим місцем, де ми їдемо.

Зв’язок був поганий. Жінка погано чула, постійно перепитувала, коли ми будемо. Не могла до кінця пояснити, де вона знаходиться.

З самого початку все пішло кепсько. Тільки ми виїхали з Запоріжжя, неподалік почався обстріл. Ми трохи почекали на узбіччі, поїхали далі. Не доїхали декілька кілометрів, почався знов обстріл.

Ми постійно були на зв’язку. Нам перетелефонували з міста, куди ми їхали, кричали, щоб ми скоріш вшивалися, йде масований обстріл артою і всім зараз буде хана. І їм, і нам.

Це страшно чути від товариша, якого ти знаєш більше 30 років. А у мене в голові одне: «Як я поясню його дружині, що передала сумку смаколиків, що мені більш страшно в машині під обстрілом, ніж її чоловіку щоденно в окопі. І тому я повернувся, хоча залишилося пару кілометрів?»

Коли обстріл був масований, Геннадій витяг телефон, набрав номер і сказав: «Мама, я тебе вітаю з Днем народження, я тебе люблю. Мене сьогодні не буде, у мене все добре, Люда (дружина) тебе провідає сама, я приїду іншого разу!»

Я кажу: «У твоєї мами сьогодні день народження? Чому ти мені не сказав, я б поїхав сам!» Він: «Так, мамі сьогодні виповнилося 82 роки. Якби я тобі сказав, що б це змінило?»

Я зрозумів всю відповідальність, яку несу за людину, яку втягнув в свою затію. Коли трохи стихло, у мене зв’явився зв’язок, товариш набрав, питає: «Ви уїхали ?» Кажу: «Ні! Заїхали в рівчак у посадку, чекаємо». «Тоді швидко до нас, декілька хвилин буде тиша!». Ми прилетіли, бігом вивантажили, обнялися і поїхали в зворотному напрямку.

До жіночки, яку попросили забрати, було не обіцяних 1 км, а цілих 37 км. Вона ховалася під час обстрілів в підвалі, зв’язок постійно зникав, ми плуталися і не могли знайти «дві берези», біля яких нас повинні чекати, бо обстріли руйнують всі знаки, будинки і берези.

Нарешті ми її знайшли. Вона жалілася, як їй було весь цей час страшно в підвалі. Думаю не менш, ніж нам по дорозі до неї, коли у нас відірвало багажник на «Жигулях». Від перевантаження і вибухової хвилі.

У Запоріжжі нас зустріла машина, ми побажали жіночці гарної подальшої дороги. На прощання я дав свою візитку, на всяк випадок, якщо в чомусь виникне потреба.

Через добу пізно ввечері мені зателефонував з незнайомого номеру чоловік, який щиро дякував за спасіння його матері. Він полковник медичної служби з військового госпіталю і дуже переживав за долю своєї мами.

Сказав, що завжди буде радий бачити мене (сподіваюся, не в рамках надання допомоги в госпіталі). Я побажав йому плідної праці в лікуванні поранених бійців, здоров’я і довгих років життя його мамі.

Так ми в день народження мами Геннадія врятували маму поважного лікаря. Нажаль, моя мама померла у віці 60 років. Думаю, вона б мною пишалася. До речі, народний депутат Сергій Соболев під час візиту в Запоріжжя висловив нам подяку за цей вчинок.

Ми не знали, хто ця жіночка, ми вчинили б так само для будь-якої жінки. Чоловіки повинні захищати жінок. Надавати необхідну допомогу. Потрібно разом робити справу.

Деякі політики загралися

Голова правління Спілки ветеранів Афганістану Запоріжжя також висловив свою думку стосовно вимог керівників деяких благодійних фондів та центрів надання гуманітарної допомоги до волонтерів.

— Одні вимагають письмову заявку на своє ім’я командира частини з підписом і мокрою печаткою з переліком невистачаючого військового приладдя, — каже Віктор Головченко. — Інші — фотозвіти з міст передачі, мабуть, бажано з бойових позицій.

А частина хоче мати відео зі словами подяки військових безпосередньо на адресу волонтерського центру, благодійного фонду, або конкретного депутата якоїсь ради. Деякі пішли далі і бажають отримати листи подяки від командира частина на свою адресу!

Ви це серйозно? Це не ви повинні дякувати ЗСУ, захисникам, що боронять нашу землю, ризикують життям і дають змогу нам спати під теплими ковдрами в ліжку, а не в сирому бомбосховищі?

Інколи мені здається, що деякі політики так загралися, що думають що війна — це частина їх передвиборчої піар-акції! А потім у соцмережах з’являються повідомлення, що той чи інший документ є фейком!

Та ні. Це ви його видурили його під благим наміром звітності, а потім скинули в мережу для придачі ваги своїй діяльності. Хіба жертвонадавачі давали згоду на ваш піар?

Якщо ви не довіряєте тим, хто доставляє вантаж на передову, є просте рішення: сідайте в свої дорогезні авто, завантажте їх як ми, так що пружини і амортизатори виривають з кузова, коли їдеш по бездоріжжю в обхід, і везіть особисто. Які питання?

Дякую Дмитру Сірому, Катерині Шкребтан, Вікторії Чистиковій за їх працю та посильну допомогу.

допомога

Дякуємо за ліки Сергію Ольшанському, Марині і Олексію Пригродським, Ірині Добренький, Володимиру Максимову,  Роману Кулиничу.

Дякую всім волонтерам, всім українцям, які згуртувалися і допомагають переселенцям, літнім людям, військовим.

Дякую всім, хто рив у кар’єрі і вантажив пісок у мішки на захист Дніпрогесу – Денису Ніколенко, Артему Коцуру та багатьом іншим. Всім, хто готує тисячі порцій і годує бійців територіальної оборони. Всім, хто пожертвував власним транспортом на потреби ЗСУ, або гроші на його придбання за кордоном.

Жигулі

Дякую Данилі та його друзям з автомайстерні за якісний ремонт нашого авто! Ми вантажимо тепер значно більше! Хоча це не добре для авто, зате більше для військових !

Наостанок хотів би сказати. Гидко чути постійні скарги та скандали навколо гуманітарної допомоги з Європи. Схаменіться! Весь світ допомагає нам, Українцям! Не зганьбіть цю довіру! Разом – до Перемоги!

Головченко допомога

…Віктор Головченко знову збирається в чергову поїздку до захисників, які боронять країну від ворога.

Фото автора та Віктора Головченка

Читайте також: Командир легендарної запорізької бригади став Героєм України

Читайте наші новини на сайті zprz. city.

захисник
допомога
допомога
Головченко
допомога
допомога
допомога
допомога
захисник
Головченко допомога

Сообщение Запорізькі афганці доставляють допомогу побратимам і під обстрілами появились сначала на Індустріалка — новини Запоріжжя.

Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/zaporizki-afgantsi-dostavlyayut-dopomogu-pobratimam-i-pid-obstrilami

Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook

Share this post

Добавить комментарий

scroll to top